Якби отак почати все спочатку

Якби отак почати все спочатку
І повернути роки ми могли,
То кращого господаря і татка
Ми все одно ніколи б не знайшли.

Хай їздять в Шевроле і в Мерседесі
І носять із грошима капшучки…
Ти – щире золото душі моєї,
Що не тьмяніє і через роки.

Дитинство

Рідна хато, мамині пороги,
Вам вклонюся низько до землі.
Повели у світ стежки-дороги,
Перші несуворі вчителі.

Ви навчили сонце зустрічати,
Вранці з квітів струшувать росу,
Працю батька-неньки шанувати,
В кожній хмарці бачити красу.

Ту науку щиру і нехитру
Я навіки в серці збережу
І в своє дитинство швидше вітру
Росяними стежками біжу.

Не суди

Кажуть: Бог – справедливий Суддя,
Світ по правді розсудить.
Але, знаєте, думаю я
Він безмірно нас любить.

І для того не судить цілком,
А провини прощає,
Довготерпить Він наші діла,
В царство всіх закликає.

Адже це саме люди, це ми
Засудити бажаєм,
Вчинки інших, чийсь прояв вини
В мікроскоп розглядаєм.

Але треба ж! У оці своїм
Ми не бачим колоди.
Щоби вирок виносити всім
Є у нас перешкоди.

А діла… Всі: і добрі і злі
Ми для себе громадим.
Те зберемо в майбутнім житті,
Що сьогодні посадим.

Буде суд, страшний суд над людьми,
Хоч його не чекаєм
І на ньому постанем всі ми.
Чим себе оправдаєм?

Тим, що бачили хиби чужі?
Що нещадно судили?
Тим, що попіл своєї душі
На вітрах розпустили?

Боже, дай мені сил і снаги
Від спокус ухилятись,
Не розпалювать власні суди –
Твого суду боятись!

Молитва

Дети спят. Затих наш шумный дом,
В час ночной поговорю с Отцом.
Боже наш, Ты слышишь голос мой,
Я люблю беседовать с Тобой.
После дня тяжелого труда
Остаются силы не всегда,
Но сейчас в тиши и темноте
Доступа здесь нету суете.
Здесь душа беседует с Творцом
Сокровенным, тайным языком.
Иногда хвалу Ему пою,
Иногда прощения молю,
Иногда прошу я подарить
Кротость и умение простить.
После неудавшегося дня,
Если был весь мир против меня
Я в молитве силы обрету,
Радостью заполню пустоту.
А в счастливейшие времена
Благодарностью исполнена
Упоенно славлю небеса
За большие в жизни чудеса.

Не проклинай

Останнім часом всюди лайку чую
Таку різку і голосну що ну!
Чи в установу будь-яку зайду я,
Чи в магазин на хвильку зазирну.
На вулиці, і вдома, й на роботі,
Вже всоте перемелюють одне:
З очима гнівними і піною у роті,
Наш уряд, нашу владу всяк клене.
Сама не раз вливаюся в розмову:
Погана влада в нас, куди вже гірш,
Але чомусь неначе випадково
Інакше вибудовується вірш.
Чиновники не перестануть красти,
Щирішими не стануть до людей,
Допоки їх не перестануть клясти
І викидати злобу із грудей.
Чи може стати кращою людина,
На добру вийти путь чи має шанс,
Яку сто раз прокляла вся країна,
Всі сорок скількись-там мільйонів нас?
Бояться дуже люди слів прокляття,
Бояться, щоби їх не прокляли,
То звідки ж ви них енергія й завзяття
На мегатонни гніву і хули?
Якби ж з таким завзяттям ополчились
Всі сорок скількись-там мільйонів нас
За свій народ і край щодня молились,
Чи не настав би швидше кращий час?
Якби замість хули і нарікання,
Що гнівно кулаками потряса,
Молитву щиру і палкі благання
Про кращу долю чули небеса?
Хто стукає – тому і відчиняють –
Цю істину не знищиш, не зітреш,
Хто просить – той одержить – всі це знають,
Послухай слів людей, що проклинають,
Вони на всіх навколо нарікають,
Задумайся: що просиш, як кленеш?