До тебе так далеко йти

За моїм вікном
Все спочило сном.
Я дивлюсь на темне небо З зоряним вінком.

А мої думки
Линуть мов пташки.
Хочуть вирватись на волю, б’ються об шибки.

Не дійшли листи
І не дзвониш ти,
А самій мені до тебе так далеко йти.

Одиночество

Одиночество – страшная вещь.
Чтоб одной никогда не остаться
Нужно что-то святое беречь,
Нужно счастья самой добиваться.

Настрій

Квіти ледь-ледь колишуться.
Віє то радістю, то журбою.
От коли вірші пишуться
Легко, неначе самі собою.

Надія

Надіє, будь мені опорою в житті!
Дай впевненість у майбутті, дай сподівання.
Щоб я не збилася із вірного путі,
Адже надія завжди помира остання.

Нехай не знаю, що судилося мені
І що в майбутньому житті мене чекає,
Та сподіваюся уже на кращі дні.
Завжди останньою надія помирає.

А там, за обрієм вже сяє щось нове.
Нас жде співучий край, степи, річки і доли.
Хай сподівання у серцях живе,
Нехай надія не помре ніколи!

Бузок

Квітне бузок під вікном.
Серед зеленого віття
Скрізь розлилися суцвіття,
Мов фіолетовим сном.

Сонце умите встає.
Ранок привітно сміється.
Дивлюсь у вікна: здається,
Пташка промінчики п’є.

Квітне бузок під вікном,
Навколо затишок сіє
І надихає на мрії…
Вірші пропахли бузком.