Місяць квапиться на побачення

Місяць квапиться на побачення,
Щоб підслухати нашу розмову.
Вже немає ніякого значення,
Чи зустрінусь з тобою я знову.

Вже не боляче. Все в минулому,
Але все ж невідома сила
Зупинитися тут примусила
І чекати тебе просила.

Сяйвом місячним ніч застелена,
Їй немає кінця ні краю.
Ти не прийдеш – я майже впевнена,
Але все ж я тебе чекаю.

Випускний вечір

Скоро буде вечір випускний.
Незабутній вечір – вихід з школи.
Він веселий й водночас сумний,
Він не забувається ніколи.
Враження щасливої пори
В серці хай цвітуть, неначе квіти.
Ми виходим з школи назавжди.
Від сьогодні ми уже не діти.

І тому-то кожного із нас
Радість і тривога огортає:
Розпрощатись з школою вже час,
Кожен з нас в нове життя вступає.
Розбіжаться у життя стежки,
Врізнобіч розійдуться дороги,
Не забудемо шкільні роки
І шкільні надії та тривоги.

Будем щиро вдячні вчителям,
Що навчили нас на світі жити
І за те, що дали нам знання,
Ми їх встигли щиро полюбити.
Кожен з нас ввійде в нове життя,
Як уже людина самостійна,
Тільки спогад школи, як зоря,
Серце зігріватиме постійно.

Чому цей світ прекрасний?

Чому цей світ прекрасний?
А відповідь проста:
Бо ще не перевелась
У світі доброта.
Бо часто ще лунає
Дзвінкий і щирий сміх,
Бо ще шанують діти
Батьків й дідів своїх.
І поки ми шануєм
Насущний хліб святий,
І поки поважаєм
Ми край і звичай свій,
І поки бережемо
І любим свій нарід,
То доти неповторним,
Прекрасним буде світ

Червоні троянди

Червоні троянди, умиті росою.
Палають вони неземною красою;
Їх хтось залишив на полиці в вагоні
І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.

Хтось віз ті червоні троянди додому
Комусь в подарунок. Кому – невідомо.
У цій метушні й колотнечі вокзальній
Про квіти забули – їх просто не взяли.

Виходячи поспіхом їх залишили
І квіти лежать, і голівки схилили…

Порівну

Усе дарма. Жорстокий сміх
Уже не вразить серця
Й шукати стежечку назад
Уже не доведеться.
Залиш собі всю біль образ
І все розчарування,
А я на згадку залишу
Надію і кохання.
А ще зостанеться журба,
Та нам її не треба
Холодна велич і краса
Замріяного неба.
Постелиться чарівний сон
Туманом срібно-білим,
А жменьку спогадів на двох
Ми порівну поділим.