Пролетели дни недели

Пролетели дни недели
И суббота вновь пришла.
Мы соскучиться успели,
Этой встречи я ждала.
Сотни мыслей: как одеться,
Что при встрече рассказать…
Долго в зеркало смотреться,
Что-то мерить, выбирать.
Хлопотливый этот вечер,
Тут уж некогда мечтать.
Как бы мне на нашу встречу
Невзначай не опоздать.

Затишний вечір

Затишний вечір. У душі моїй
Сьогодні так незвично й неспокійно
І пильний погляд з-під прикритих вій
Спрямований у далечінь постійно.

Не пізно ще. І не приходить сон,
А сумно так чомусь. Ну що робить?
В проваллях темряви нічних вікон
Останній лист осінній шарудить.

Коханий мій, я знаю – ти не спиш
І чимось, певно, зайнятий своїм,
А в мене в домі тиша. Чути лиш,
Як плаче вітер голосом сумним.

Так буває

У житті ніщо не вічне,
        Все минає.
Смуток й радість ходять поруч.
        Так буває…

Календар

Вже довгий час календар в нас висить на стіні.
Він по листку щодоби відраховує дні.
От і сьогоднішній день до кінця підійде
Й з нього, мов з клена, черговий листок опаде.

Знов ще один папірець полетить у сміття.
Тоншим стає календар – це минає життя.
Скільки минуло уже таких днів – папірців!
В кожному з них були радість, чи горе, чи гнів.

Довго ведеться по днях і по місяцях лік,
Але мине певний час і закінчиться рік.
Тільки годинник дванадцятий зробить удар,
Стане нам вже непотрібним старий календар,

Мусим частіше задумуватись над життям,
Щоб наші дні коли-небудь не стали сміттям.

Нельзя

Знакомые, родители, друзья –
Все и всегда мне говорят: нельзя.
Нельзя смеяться и нельзя влюбляться,
Нельзя встречаться или расставаться
И главное – нигде не ошибаться.
Никак нельзя мечтать и сочинять,
Тем более нельзя стихи писать.
Ну как, скажите, это понимать?
Не прогадать, нигде не потерять
И все успеть почти что невозможно.
Нельзя мечтать и слишком доверять,
А жить и не любить –
Так разве можно?