Байдужі

В великому житті – чиясь мізерна доля,
        Яка нікого не цікавить.
Людська любов і жаль, розчарування, болі –
        Їх не згадають навіть.
Отак живем один одному ми байдужі.
        Що ж далі буде?
Чиєсь чуже життя цікавить нас не дуже.
        Такі ми люди.

Так неймовірно швидко час біжить

Так неймовірно швидко час біжить.
Розчарування, злети і падіння,
Забуте слово і велика мить
Розкаяння, спасіння і прозріння.
Нам випаде багато пережить –
Не тільки радості, але й терпіння.
Та прийде потім вирішальна мить,
Усім своя: розп’яття або вознесіння

За обрієм – вчорашній день

За обрієм – вчорашній день.
Він відшумів, минув, погас,
Та новий ранок знов прийде,
В життєвий вир захопить нас.

Настане знов прекрасна мить
І встане сонце із роси,
І ми прийдемо, щоби жить,
У світ гармонії й краси.

Скоро окончится лето

Скоро окончится лето.
Звонкое счастье и теплые дни
И в отдалении где-то
Эхом ночным пронесутся они.
Будет что вспомнить, наверно,
Знойные ветры уносятся вдаль,
Только ушедших мгновений,
Солнца и смеха немножечко жаль.
Слышишь, как звездами дышит
Вечер туманный у окон твоих?
Знаешь, он тоже ведь пишет
Там, на листве, пожелтевшей свой стих.

Любовь всегда добра и благодатна

Мы все пришли на эту землю
Как-будто погостить.
Мы все потом уйдем отсюда.
Зачем же нам грустить?
Зачем забвенно предаваться
Несбыточным мечтам,
Зачем фортуны добиваться
И верить чудесам?
Не лучше было бы на свете
Достойно жить,
В своей душе святые чувства
Всегда хранить
И что-то светлое оставить
Земле потом,
Чтобы нас люди вспоминали,
Когда уйдем.