Настанова синові

Не можу я, сину, тебе захистити
Від всіх небезпек і нерівних доріг.
Усе, що я можу – то Бога молити,
На різних шляхах щоб тебе Він зберіг.

Не можемо, сину, майбутнє пізнати
Щоб сто небезпек наперед обійти,
Та можемо скарби на небі збирати,
То певно прийдемо в житті до мети.

Не в силі ти, сину, життя влаштувти
Щоб так все стелилось як ти забажав.
Ти можеш на Бога завжди покладатись,
Він все передбачив, про тебе подбав.

Ми, люди – безсилі, комашки безкрилі,
Та маєм могутнього Бога-творця.
Він бачить, він чує нас кожної хвилі,
Пильнує, щоб билися наші серця.

Ні мама, ні тато не в силі додати
Здоров’я, чи щастя, чи день до життя.
А Той хто над нами – керує світами,
До Нього звертайся постійно, дитя.

Осенний первый стих

Когда холодные дожди
Стучат в мое окно,
Ты просыпаешься – темно,
Ложишься спать – темно,

Когда осенняя хандра
Нас хочет одолеть
И нету солнца и тепла,
Чтоб душу отогреть,

Я заварю душистый чай
И напишу стишок
О том, что на душе – весна,
О том, что рядом – Бог.

Что Он со мною каждый миг
И отступает грусть,
Что хорошо с Ним говорить,
Как только я проснусь.

И что по улице спеша
Среди людей, машин,
Я вижу вдруг как хороша
Седая даль вершин.

Опаздывая, торопясь,
В заботах, в суете,
Я замечаю желтый лист,
Плывущий по воде.

Спеша домой – дела, дела –
Вдруг подниму глаза,
Увижу храмов купола
И неба бирюза.

Ведь жизнь – прекраснее чем сон!
Как сказка мир вокруг.
И все, по сути, хорошо,
И рядом верный друг.

Как жаль, что разучились мы
Все это замечать,
На проявления любви
Взаимно отвечать.

Ведь мы, когда любви полны,
Богаче всех других
И радостно ложится в стол
Осенний первый стих.

Молитва

Мій Ісусе, так буває важко!
Благодаттю Ти мене спаси!
Наче на вітрах дрібненька пташка,
Що у крильцях вже не має сил.

Люди всі зарозумілі, модні,
Метушаться, тягнуть бариші.
Господи, до кого йти сьогодні?
Тільки Ти – притулок для душі.

Тільки Ти зітреш з щоки сльозину,
Що втискається на самоті.
Тільки ти підтримаєш в хвилину,
Коли все непросто у житті.

А коли щасливою буваю,
Вдало мій земний лягає путь,
Я тебе, невдячна, забуваю,
Але Ти про мене не забудь.

Так, ніби Господь не дивиться

Дівчата, мої однолітки
Міняють чоловіків.
І сходяться, і розходяться,
І шлюб беруть, і розводяться.
Так, ніби не буде вічності,
Не буде останніх днів.

Живуть у гріху з коханцями,
У душах розвели бруд.
Горілкою, пивом, танцями,
Розпустою, глумом, п’янками
Втішаються – розважаються,
Немов так і слід, живуть.

Звертаю увагу – кривляться,
Що погляди в мене старі.
Чужих їхні діти звуть татками,
На рідного батька – з матами.
Так, ніби Господь не дивиться,
Так, ніби вони праві.

А серце у мене кривавиться.
Дівчата, розвід – це гріх!!
Хай вас цілий світ підтримає,
Хіба ж це від прірви стримає?
Та ж з вами Господь не бавиться!
Він буде судити всіх.

Дівчата, я не засуджую!
Суддя в нас усіх один…
Я хочу вам вічної радості,
Одного кохання до старості,
Щоб жили в любові й вірності
Побільше щасливих родин.

Ми часто кажемо, що Бога знаємо

Ми часто кажемо, що Бога знаємо,
Бо молитовники товсті читаємо.
Бо в церкву ходимо, псалми співаємо,
Тому набожними себе вважаємо.

Та часом Господа ми ображаємо,
Якщо ми заздримо чи обмовляємо,
Якщо невдячні ми і нарікаємо,
Брехню говоримо, хоч правду знаємо.

Якщо ж ми кажемо, що Бога знаємо –
Відповідальність немалу приймаємо.
Святе Письмо не просто так читаємо,
Живем по ньому, істини шукаємо.

Ми часто кажемо, що Бога знаємио,
А Бог говорить: “Я не знаю вас.”
Усі недоліки свої ховаємо,
А Бог судитиме, як прийде час.

Ми довго молимось, про щось благаємо,
До Бога кличемо, а все дарма…
А Бог не чує нас, хоч ми волаємо,
Бо братолюбія у нас нема.

Бо Бог не в піжмурки із нами грається,
Настане день, коли Він в нас спитається:
Ми християнами себе вважаємо,
Який же приклад іншим залишаємо?