Не проклинай

Останнім часом всюди лайку чую
Таку різку і голосну що ну!
Чи в установу будь-яку зайду я,
Чи в магазин на хвильку зазирну.
На вулиці, і вдома, й на роботі,
Вже всоте перемелюють одне:
З очима гнівними і піною у роті,
Наш уряд, нашу владу всяк клене.
Сама не раз вливаюся в розмову:
Погана влада в нас, куди вже гірш,
Але чомусь неначе випадково
Інакше вибудовується вірш.
Чиновники не перестануть красти,
Щирішими не стануть до людей,
Допоки їх не перестануть клясти
І викидати злобу із грудей.
Чи може стати кращою людина,
На добру вийти путь чи має шанс,
Яку сто раз прокляла вся країна,
Всі сорок скількись-там мільйонів нас?
Бояться дуже люди слів прокляття,
Бояться, щоби їх не прокляли,
То звідки ж ви них енергія й завзяття
На мегатонни гніву і хули?
Якби ж з таким завзяттям ополчились
Всі сорок скількись-там мільйонів нас
За свій народ і край щодня молились,
Чи не настав би швидше кращий час?
Якби замість хули і нарікання,
Що гнівно кулаками потряса,
Молитву щиру і палкі благання
Про кращу долю чули небеса?
Хто стукає – тому і відчиняють –
Цю істину не знищиш, не зітреш,
Хто просить – той одержить – всі це знають,
Послухай слів людей, що проклинають,
Вони на всіх навколо нарікають,
Задумайся: що просиш, як кленеш?

Наші діти

Наші діти – Божий дар!
Промінь сонця поміж хмар,
Острівець серед проблем,
Те, для чого ми живем.

Діти – ненастанний труд.
Спершу, поки підростіть,
Та і протягом життя
Вболіваєм за дитя.

Їх виховуємо ми,
Щоби виросли людьми
І щоб, як минуть роки,
Не журилися батьки.

Наче колоски дрібні,
Господом посіяні.
Ми їм приклад подаєм:
Чим засієм – те пожнем.

Мати дітям засіва
В серце вчинки і слова,
А сивіє голова,
То збираємо жнива:

Чи навчили їх добра,
Чи молитва в нас була,
І чи батьківські діла
Не давали приклад зла?

Діти – совість і суддя,
Підсумок всього життя
І колись спитає Цар
За такий безцінний дар.

Бачиш: тисячі людей
Плачуть? В них нема дітей.
А що вчиниш з скарбом цим
Ти, що володієш ним?

Жорстокий світ

Ісус говорить: “Не чекайте
Щоби цей світ вас полюбив!
Мене на хрест розп’яли люди,
Хоч я стількох оздоровив.
Хоч від народження незрячим
Сліпі їх очі відкривав,
Хоч багатьох я прокажених
Із їх недуги очищав,
Хоч воскрешав померлих з гробу
І кволих з ліжка підводив,
Та крім ненависті і злоби
Нічого в них не заслужив.

Цей світ не чує мови серця –
Він знає мову хабарів.
І кожен скаже: “Треба мазать,
Щоб їхав віз і не скрипів.”
Бо люди дуже прагнуть слави,
Улесливих, підхлібних слів.
Вони і душу би віддали
Задля прибутків і чинів.

А ви, якщо ви Божі діти
І не несете хабарів,
Не йдете з п’яницями пити,
Не слухаєте брехунів,
Не здатні підлість похвалити,
Злим кажете про Божий гнів
І звикли правду говорити –
Не ждіть, щоб світ вас полюбив.

Різдво і коляда

Різдво і коляда. Воз’єднання сердець.
Святковий настрій і мороз на шибках.
У цей великий день наш Бог і наш Творець
Нам посилає радість і потіху.
Приходить Божий син
Беззахисним дитям,
Щоби свою явити перемогу.
Нехай керує Він
Завжди твоїм життям,
На правильну спрямовує дорогу.
Різдво і коляда. Воз’єднання сердець.
В цей день хай світ спокуси відкидає.
Приходить в світ Добро.
Та це ще не кінець.
Вузький бо шлях, який веде до Раю.

Я запитаю

І я піду і запитаю в Бога:
– Ти знаєш все, що на душі лежить.
Ти, Боже, можеш все, а я – нічого.
Скажи, мій Боже, що мені робить?
Піти у світ? А він такий широкий!
У ньому хижі люди, злі стежки…
Якщо іти своїм непевним кроком,
То можна заблудитися-таки.
Залишитися? Але з ким? Для чого?
Як заспокоїть серце, що щемить?
І я піду і запитаю в Бога:
– Скажи, мій Боже, що мені робить?