Снігурі на гілці

Снігурі на гілці, мов яскраві квіти.
Снігурі не хочуть в теплий край летіти.
Де морози люті, де сніги завзяті,
Снігурі лишились зиму зимувати.

Снігурі на гілці наче із картини,
Поклювали трохи ягідок калини.
Наче ті прикраси дивні новорічні,
Не бояться снігу і не мерзнуть в січні.

Листопад сумує

Вечір осінній, довгий такий,
Хочеться трошечки тиші.
Дні пролітають, мов з гілля листки,
Втома до сну заколише.

Ночі осінні плачуть дощем,
Шибки стоять умиті.
Скільки не спи – але хочеться ще.
Що його в світі робити?

Ранок осінній пряде туман
Наче пухнасту вовну.
В тому тумані тону сама
Втоми осінньої повна.

Небо похмуре і сіра земля –
Це листопад сумує.
От би нам снігу. Де ж ця зима?
Може, до нас мандрує.

Закохана в осінь

Я з давен-давна закохана в осінь.
Коли із гілки листок обліта,
Ти шарудиш у мене в волоссі
І шепочеш на вушко мені: золота.

І я відчуваю себе частинкою
Всієї природи, тонкої краси
Де бабине літо дзвенить павутинкою,
Барвисто печаллю сумують ліси.

І я відчуваю себе багатою,
Як гілля схиливші осінні сади.
Моїх почуттів урожай мене радує.
Не був пустоцвіт раз вродили плоди.

І я відчуваю себе спокійною,
Як скошені сито дрімають степи.
Любов стала величиною постійною.
Ти тільки її доглядай, не проспи.

А ще була осінь моєї юності,
Яка дарувала нам зустріч на двох.
Стоїш на межі у журби і безжурності,
А що буде далі – то знає лиш Бог.

Що осінь сумна – то митці помилилися,
Чого сумувати таки восени?
Та осінь, коли ми з тобою зустрілися
Була веселіша дзвінкої весни.

Достигнуть плоди і димки простеляться
І хто б мені що б мені не казав:
Птахи відлітають? Вони ж повернуться!
А листя жовтіє? Так це ж краса!

Ключі журавлині у небі голосять?
Романтика, пісня і смуток ясний…
Я з давніх давен закохана в осінь,
Вона мені краща дзвінкої весни.

Весняне вітання

Весна ввірвалася шаленими вітрами
Із оберемком перших квітів запашних
Ми вас вітаємо, кохані наші мами
Бажаєм успіхів великих і малих.

Бажаєм радості і посмішок багато,
Щоб настрій сонячний, а на душі тепло.
Щоб в серці світло так було, неначе свято,
А смутку темного ніколи не було.

Весна підкралася до міста непомітно
Букет підсніжників вмостила на столі.
Відразу стало свіжо і якось погідно
Від сонця теплого, від чорної ріллі.

Весна у пролісках, в прикрашених вітринах,
У неба клаптику, що чистий як сльоза.
В вітрах пахучих і у дощику краплинах,
В пташинім щебеті, у радісних очах.

Весна в серцях. Від неї хочеться співати.
Усі пташки зчинили щебіт голосний,
Тож любі мами, ми вас хочем привітати
Зі святом ніжності, жіночності, весни!

Зимний стих

За окном снег пошел.
Я живу как в сказке,
В доме так хорошо
От тепла и ласки.

В мягком кресле уют
Калачом свернулся…
Дом, где любят и ждут,
Чтобы ты вернулся.

За окном так метет!
Но не унываю.
Если зябкость придет –
Ты заваришь чаю.

В чашках ждет аромат
Настоявшись крепкий,
И не важно, что сад
Опускает ветки,

И не страшно, что снег
Лепит-заметает,
Стужи в нашей семье
Точно не бывает.

На стекле пусть зимой
Росписи-узоры,
Между мной и тобой
Не возникнет ссоры.

Не остыли в сердцах
Чувства в ярких красках,
Я на зиму смотрю
За окно, как в сказку.

Не боюсь выходить
Я из дома в стужу,
Помогает мне жить
Тот, кто очень нужен.

Пусть кружит, пусть метет
Белая истома,
Все растает, пройдет
На пороге дома.

Из далеких дорог
Я спешу согреться
На святой огонек
Дорогого сердца.

123