- Liasia.ru - https://liasia.ru -

Вдова

Жіночка з худенькими плечима,
Як дрібне беззахисне дитя.
Чоловік її на вік покинув,
Залишив поламане життя.

Залишив малих дітей ростити,
Вічний біль у серці і в очах,
Клопоти і злигодні носити
На худеньких неміцних плечах.

Чоловік її навік покинув,
Просто відійшов у небуття.
І стоїть з вологими очима
Ще сама – розгублене дитя.

Хто тут винен? Ніби й сонце світить,
І курличуть в небі журавлі,
Проростають на могилці квіти,
Тягнуться до світла із землі.

Я її нечасто зустрічаю,
От хіба що так, коли-небудь.
Штучні квіти дорогі купляє,
Бо живі так швидко відцвітуть…

Вже таке життя. І тут невдача.
Прибігає на могилку – де ж?
А букету й не було неначе…
Ну хіба ж усього встережеш?

Хто збагне весь відчай в ту хвилину,
Це не уміщається в вірші.
Як?! Ходити красти на могилу?
Люди-люди, в вас нема душі.

Нотки жалю… Вже з могили красти?
Тиха скарга у словах бринить.
А сльоза от-от готова впасти,
А зрадливий голос весь тремтить.

Я її глибоко розумію.
Бо шкода, звичайно, не грошей.
Але чим потішити зумію,
Повернути віру у людей?

Як нема надії ні підтримки,
Як нема опори у сім’ї,
Як усе що маєш – то могилка,
Отже не шкодують і її.

Він не був відомим чи заможним,
Але любий був їй і таким.
Серце залишилося порожнім,
Місце залишилося пустим.

Мов серед води її покинув.
Воля: хоч втопися, хоч пливи.
Жіночка з худенькими плечима
Не іде мені із голови.

Rating: 4.2. From 3 votes.
Please wait...